- Олександр Високий
Головна - Новини - Інтерв'ю Світлані Корженко
Інтерв'ю Світлані Корженко

 

Інтерв'ю Світлані Корженко, кореспонденту "Газети по-українськи» 01.12.2010р.

 

Олександр Високий роздає свої вірші у метро.

 

Поет Олександр Високий, 52 р., у столичному метро роздає буклети зі своїми віршами. Півмільйона примірників він надрукував власним коштом. За півтора року роздав майже всі.

 

-         Я не визнаю пасивної форми донесення своїх творів до читача, - Олександр Високий у Броварах заходить до ресторану "Швидко". На спинку стільчика вішає дублянку, шкіряний портфель та чорний кашкет кладе біля себе. Пригладжує волосся, поправляє блискучу різнокольорову хустинку на шиї. - Інтернет, наприклад, не для мене. Там тисячі сайтів, форумів. І на кожному - сотні тисяч і мільйони авторів.  Хто дасть гарантії, що відвідувач прочитає саме вірші Олександра Високого? Тому виходжу в люди і роздаю листівки зі своїми поезіями. Бачу, що людина стоїть чи сидить без діла, простягаю буклет: "Читайте, кохайте, і світ стане кращим!" Спочатку люди дивляться з пересторогою, думають, що даю їм якусь рекламу. А як починають читати - оживають, розпливаються в посмішці. По реакції бачу, що поезії їм дуже подобаються. Я отримую неймовірне задоволення. Жодна премія чи нагорода з цим не зрівняються. Навіщо мені ця, кажучи словами Ліни Костенко, біжутерія (а вона, до речі, свого часу відмовилась навіть від звання Героя України!), коли маю таку любов прихильників.

 

У буклетах Олександра надруковано 15 віршів про кохання.  На звороті є його фотографія та контакти. Розповідає: читачі  часто йому пишуть і дзвонять, щоб подякувати.

 

-         Вже отримав тисячі дзвінків, есемесок, електронних листів. Одна дівчина написала: "Ніколи не думала, що чоловіки здатні на такі глибокі почуття і так поетично можуть їх висловити". Інша зауважила, що я  перевершив усіх класиків - Рильського, Тичину, Сосюру, Симоненка.  Працівниця банку дякувала: "Прийшла з роботи стомлена -  не було настрою. Боліла голова. Знайшла у сумці ваші вірші. Прочитала і біль минув". А така цікава есемеска: «Я приїхала з Москви, ваші вірші допомагають мені вивчати українську мову». Справді, дуже багато людей відчули справжній потяг до рідної мови завдяки моїм поезіям, про що із захопленням пишуть. Це дає мені право вважати, що свою місію на землі я виконав! Приблизно третина відгуків приходить від хлопців. Багато з них по телефону розповіли, що через мої вірші помирились з коханими.  Моя поезія допомогла їм зрозуміти, що в житті головне - кохання. Композитори просять дозволу покласти мої вірші на музику. Один поет-початківець написав: "Після того, як прочитав ваші поезії, зрозумів, що ви вже все сказали. Тепер мені немає чого робити на поетичній ниві".

 

У метрополітені Олександр зустрічався з Лесем Задніпровським, Богданом Ступкою, Лесем Сердюком, Адою Роговцевою і багатьма іншими відомими особистостями.

 

-         Випадково зустрівся зі співаком Павлом Зібровим. Кажу: "У мене є гарні вірші. Давайте разом напишемо пісню". Він відмовився: "Я з будь-ким не працюю. В мене є свій автор -  Юрій Рибчинський". Минулого року моя збірка потрапила до рук народного артиста України Іво Бобула: в метро подарував комусь із його студенток з академії мистецтв. Він мені дзвонить: "Олександр Високий? Я оце зайшов у клас, а на піаніно лежить ваша збірка. Прочитав і здивувався. Чому я вас раніше не знав? У вас такі красиві, гарні вірші". Попросив дозволу написати пісню.  Згодом Іво зателефонував, ми зустрілись в його студії.  Він наспівав композицію і попросив написати приспів. Вийшла у нас пісня "Колыбель моей любви". Потім я написав для Бобула ще дві пісні "Украдене кохання" та "Я упаду к твоим ногам". За першу пісню Іво, як порядна людина, гроші заплатив. Ще кілька поезій надіслав Ігорю Ліхуті. Та про їх долю нічого не знаю. Може, Таїсія Повалій їх на концертах виконує. Та я туди не ходжу, бо квитки надто дорогі. А от по телевізору мене показували вже, засвітився влітку на каналі СТБ.

 

Всі вірші Олександр присвячує своїй дружині 47-річний Таїсії.

 

-         Ми з нею познайомилися майже чверть століття назад, ранньою весною. Тоді був похмурий вечір, сутеніло, йшов сніг. Я побачив її на зупинці трамваю і одразу «поклав око». У натовпі пробрався ближче до красуні. Почав говорити про місто, погоду, попросив номер телефону. Мене так затисло, що не міг дістати з кишені ручку, щоб записати. Запам'ятав - 914 13. За кілька днів присвятив їй перший вірш. А всього за 24 роки спільного життя їх назбиралося кілька сотень. Таєчка - моє велике і вірне кохання! Сюжети для віршів беру із нашого життя. Хоч з фінансами туго, якось подарував дружині розкішні квіти. У магазині побачив красиво оформлений букет ромашок і купив. Дружина на такий сюрприз не очікувала і запитала: "А що, сьогодні якесь свято?". Одразу народився вірш "Я приніс ромашки: "Ось, дивися". Ти мені: "Вже свято? А яке?" Видно, я помилки припустився, раз питання виникло таке..."

 

Олександр читає ще кілька своїх поезій. Відвідувачі ресторану прислухаються, починають посміхатися.

 

-         Зараз скрізь пишуть про секс, еротику не в кращих їх проявах, кругом панує культ вульгарщини.  Тому, на противагу, в своїх поезіях я намагаюсь показати перш за все молодим людям, що існують і інші, піднесені стосунки. Кохання - це прояв найсвітліших почуттів.

 

Олександр народився на Луганщині. Закінчив історичний факультет Донецького університету. Потім - аспірантуру філософського факультету Київського університету ім.Шевченка.

 

-         Написав дисертацію, але не захистився. Тоді саме розпався Радянський Союз, університетська вчена рада припинила прийом дисертацій до захисту, бо замість Московського ВАКу мали створити власний, Київський,  змінювались шифри, назви спеціальностей, кандидатські «корочки» тощо.  До того ж злидні оточили з усіх боків. Шалена інфляція більшу частину населення зробила жебраками. Уявіть, тоді кілограм вареної ковбаси коштував 132 рублі, а я отримував 120 рублів аспірантської стипендії (приблизно стільки ж отримували і викладачі). А в мене сім'я, дитина. Не було грошей навіть на найнеобхідніше. Науку і викладацьку стезю я залишив. На жаль.

 

До Броварів Олександр з сім'єю переїхав кілька років тому. Подружжя має 4 дітей - 23-річну Світлану, сина Владислава, 16 років, та двійнят - 9-річних Анастасію та Катерину.

 

-        Всі наші діти - обдаровані особистості. Світлана - талановита художниця, брала участь у кількох виставках сучасного мистецтва. Молодші Катя і Настя займаються в усіх можливих гуртках: хореографія, вокал, музика, малювання. Настя - лауреат Всеукраїнського конкурсу "Пісенний вернісаж - 2009". Владислав мріє вступити до музичного училища. Вчиться грати на фортепіано, акордеоні, саксофоні, гітарі, займається вокалом. Для дітей ми з дружиною створюємо всі умови. На жаль, наші школи побудовані неправильно. Є багато предметів, які у школі невиправдано глибоко вивчають. Так глибоко, що не залишається часу на літературу, музику, хореографію, живопис. А треба, на мій погляд, виховувати насамперед творчу особистість. Я в дитинстві грав на акордеоні, співав, займався спортом. В останніх класах покинув усе, бо треба було зосередитися на навчанні. Був круглим відмінником, але золоту медаль мені так і не дали, бо директор школи був п'яницею  і не встиг вчасно подати документи в облвно. Дуже любив грати у шахи. В 5 років на новорічні свята наколядував та назасівав  3рублі 60 копійок. За ці гроші купив шахову дошку і навіть батька навчив грати у шахи.

 

Олександр Високий має кілька поетичних збірок, але найбільш вдалими вважає 2 останні - "Любовь, как мир, безбрежна" та "Кохання безмежне, мов світ".

 

- Спочатку писав російською. Коли приїхали у Бровари, відчув потяг до рідної мови. Зараз пишу лише українською. Планую видати ще одну збірку. Та для цього треб знайти спонсора.

 

Закачати PDF-файл

Збільшити зображення

 

 

 

 

Повернутися до списку новин...