Твори

Вірші Олександра Високого

«Кохану людину треба бачити не очима, а серцем», – так вважає Олександр Високий. Поет наголошує, що його вірші – це спроба закарбувати на папері безмежний світ наших почуттів, і сподівається, що «світло любові, ніжне й чарівне, не залишиться непоміченим читачами…» Вашій увазі пропонуються поезії українською мовою, частина яких перекладена англійською.

Це сьогодні дивляться на статки,

Вдалий шлюб – мета для багатьох.

В наші дні про це не мали й гадки,

Із багатств – обручки лиш на двох.

А також – букети дивних квітів,

В них кохання неповторна суть.

Дотепер ми світлом їх зігріті,

Світлом щастя, що ніколи не забуть.

Як же мало треба нам з тобою:

Квіти і звучання ніжних слів.

Ми багаті почуттям любові,

А воно – найбільший зі скарбів.

На все прийдешнє воля Неба.

І долі нам не обминуть.

Та я весь час ішов до тебе.

Я знав одну-єдину путь.

І вдалині світила наче

Твоя зоря. Я йшов туди…

І хай тебе я ще не бачив –

Та ти була в мені завжди

Якоюсь іскрою тривоги,

Чарівним повівом із мли.

І знаю я, твої дороги

Завжди до мене лиш вели.

Радію я, що знову поруч ти,

Що в наших днях не згасла ще надія,

Що на столі троянди пломеніють,

І ми готові сто доріг пройти.

Радію ніжним поглядам твоїм,

Таким пекучим і таким жаданим.

І нехтуючи гамом ресторанним,

Ми зустріч нашу переносим в дім.

Коли ми разом – зайвий цілий світ.

Під дзвін бокалів повторю я слово,

Яке по сутності давно не нове,

Але приємне слуху стільки літ.

Радію я, що ніч дарує нам

Всі переливи почуттів глибинних.

Таких бажаних і таких нестримних…

А вся печаль залишиться дощам.

Після мряки й дощів повернулась зима.

Над снігами піднявся яскравий солярис.

А в душі моїй пауз затемнень нема:

Я з тобою і в дощ, і в морози кохаюсь.

І люблю, і любитиму я попри все,

Наді мною земні катаклізми не владні.

Хай негоду мені день новий принесе –

Він нічого не змінить у нашім коханні.

Вечоріє… І сонце сідає за гай.

Загоряються в небі вогні кольорові.

Хай минають літа, але, мила, ти знай,

Що немає нічого сильніш від любові.

Я приніс ромашки: «Ось, дивися».

Ти мені: «Вже свято? А яке?».

Видно, я помилки припустився,

Раз питання виникло таке.

Виправлюсь, пробач мені, будь ласка.

Але цей букет… Ти лиш відчуй,

В нім ще наше літечко не згасло,

І краси в нім, й сонця досхочу.

Виправлюсь, пробач мені, я прошу.

Нестабільність – випадковий штрих.

Біля ніг твоїх я – подорожник.

А ромашки… Знаю, любиш їх.

Знову сонце над нами і вітер п’янкий.

Все так просто, але – не банально.

Я беру обережно промінчик ясний,

Ставлю в вазу на столик журнальний.

Сидимо на терасі. Над нами бджола

Пролетіла – відстала від рою.

Ми святкуємо тут, а у когось – діла,

Як то кажуть, нема їм спокою.

Ти нестримна така, мов тяжіння земне.

І бентежиш, і звеш, і палаєш.

Як завжди, тихо з розуму зводиш мене,

А в коханні так швидко згораєш.

Українська поезія про кохання – розмаїття почуттів любові.

Поезія – це мовне мистецтво, яке здатне передавати переживання, емоції та почуття талановито підібраними епітетами, метафорами та римами.

Сучасна українська поезія, ясна річ, значно різниться з поезією, яка була десятки років тому, проте її краса й глибина почуттів також вражає своєю силою і неповторністю. Вона спроможна викликати різні емоції, зачарувати, надихнути, підбадьорити, заспокоїти людину й навіть зцілити душу. Поезія здатна зачепити глибинні струни нашої душі, залишаючи після себе тільки позитивні емоції, закарбовуючи в серці та в пам’яті найкращі спогади.

Любовна поезія – це передусім краса людських почуттів. Про любов було написано дуже багато творів, пісень і віршів, але, незважаючи на це, всі вони унікальні та неповторні, оскільки кожна людина виражає свою любов і почуття по-різному, своїми словами й метафорами. Крім того, любов — поняття багатогранне, описати її декількома словами зовсім непросто. Сучасна поезія про кохання проникає в саме серце й дарує частинки тепла та любові, якими так щедро діляться зі своїми читачами поети.

Українська поезія про кохання – це дуже зворушливі, чуттєві та теплі твори з глибинним сенсом. Вони захоплюють, зачаровують і закохують у себе поціновувачів художнього слова й щирих почуттів. Напевно, тільки вірші спроможні в повній мірі показати, наскільки сильно й щиро здатна кохати людина.

Поезія – це краса слова, велика гама почуттів, а також цінна спадщина українського народу, яка й через десятки років буде такою ж неперевершеною для сприйняття.

Сподобались книги Олександра Високого?