«Кохану людину треба бачити не очима, а серцем», – так вважає Олександр Високий. Поет наголошує, що його вірші – це спроба закарбувати на папері безмежний світ наших почуттів, і сподівається, що «світло любові, ніжне й чарівне, не залишиться непоміченим читачами…» Вашій увазі пропонуються поезії українською мовою, частина яких перекладена англійською.
Це сьогодні дивляться на статки,
Вдалий шлюб – мета для багатьох.
В наші дні про це не мали й гадки,
Із багатств – обручки лиш на двох.
А також – букети дивних квітів,
В них кохання неповторна суть.
Дотепер ми світлом їх зігріті,
Світлом щастя, що ніколи не забуть.
Як же мало треба нам з тобою:
Квіти і звучання ніжних слів.
Ми багаті почуттям любові,
А воно – найбільший зі скарбів.
На все прийдешнє воля Неба.
І долі нам не обминуть.
Та я весь час ішов до тебе.
Я знав одну-єдину путь.
І вдалині світила наче
Твоя зоря. Я йшов туди…
І хай тебе я ще не бачив –
Та ти була в мені завжди
Якоюсь іскрою тривоги,
Чарівним повівом із мли.
І знаю я, твої дороги
Завжди до мене лиш вели.
Радію я, що знову поруч ти,
Що в наших днях не згасла ще надія,
Що на столі троянди пломеніють,
І ми готові сто доріг пройти.
Радію ніжним поглядам твоїм,
Таким пекучим і таким жаданим.
І нехтуючи гамом ресторанним,
Ми зустріч нашу переносим в дім.
Коли ми разом – зайвий цілий світ.
Під дзвін бокалів повторю я слово,
Яке по сутності давно не нове,
Але приємне слуху стільки літ.
Радію я, що ніч дарує нам
Всі переливи почуттів глибинних.
Таких бажаних і таких нестримних…
А вся печаль залишиться дощам.
Після мряки й дощів повернулась зима.
Над снігами піднявся яскравий солярис.
А в душі моїй пауз затемнень нема:
Я з тобою і в дощ, і в морози кохаюсь.
І люблю, і любитиму я попри все,
Наді мною земні катаклізми не владні.
Хай негоду мені день новий принесе –
Він нічого не змінить у нашім коханні.
Вечоріє… І сонце сідає за гай.
Загоряються в небі вогні кольорові.
Хай минають літа, але, мила, ти знай,
Що немає нічого сильніш від любові.
Я приніс ромашки: «Ось, дивися».
Ти мені: «Вже свято? А яке?».
Видно, я помилки припустився,
Раз питання виникло таке.
Виправлюсь, пробач мені, будь ласка.
Але цей букет… Ти лиш відчуй,
В нім ще наше літечко не згасло,
І краси в нім, й сонця досхочу.
Виправлюсь, пробач мені, я прошу.
Нестабільність – випадковий штрих.
Біля ніг твоїх я – подорожник.
А ромашки… Знаю, любиш їх.
Знову сонце над нами і вітер п’янкий.
Все так просто, але – не банально.
Я беру обережно промінчик ясний,
Ставлю в вазу на столик журнальний.
Сидимо на терасі. Над нами бджола
Пролетіла – відстала від рою.
Ми святкуємо тут, а у когось – діла,
Як то кажуть, нема їм спокою.
Ти нестримна така, мов тяжіння земне.
І бентежиш, і звеш, і палаєш.
Як завжди, тихо з розуму зводиш мене,
А в коханні так швидко згораєш.
Поезія – це мовне мистецтво, яке здатне передавати переживання, емоції та почуття талановито підібраними епітетами, метафорами та римами.
Сучасна українська поезія, ясна річ, значно різниться з поезією, яка була десятки років тому, проте її краса й глибина почуттів також вражає своєю силою і неповторністю. Вона спроможна викликати різні емоції, зачарувати, надихнути, підбадьорити, заспокоїти людину й навіть зцілити душу. Поезія здатна зачепити глибинні струни нашої душі, залишаючи після себе тільки позитивні емоції, закарбовуючи в серці та в пам’яті найкращі спогади.
Любовна поезія – це передусім краса людських почуттів. Про любов було написано дуже багато творів, пісень і віршів, але, незважаючи на це, всі вони унікальні та неповторні, оскільки кожна людина виражає свою любов і почуття по-різному, своїми словами й метафорами. Крім того, любов — поняття багатогранне, описати її декількома словами зовсім непросто. Сучасна поезія про кохання проникає в саме серце й дарує частинки тепла та любові, якими так щедро діляться зі своїми читачами поети.
Українська поезія про кохання – це дуже зворушливі, чуттєві та теплі твори з глибинним сенсом. Вони захоплюють, зачаровують і закохують у себе поціновувачів художнього слова й щирих почуттів. Напевно, тільки вірші спроможні в повній мірі показати, наскільки сильно й щиро здатна кохати людина.
Поезія – це краса слова, велика гама почуттів, а також цінна спадщина українського народу, яка й через десятки років буде такою ж неперевершеною для сприйняття.