Твори

Вірші Олександра Високого

«Кохану людину треба бачити не очима, а серцем», – так вважає Олександр Високий. Поет наголошує, що його вірші – це спроба закарбувати на папері безмежний світ наших почуттів, і сподівається, що «світло любові, ніжне й чарівне, не залишиться непоміченим читачами…» Вашій увазі пропонуються поезії українською мовою, частина яких перекладена англійською.

В промінчиках твоєї диво-ласки,

Коли душа сопілкою бринить,

Знайшов любов омріяну, мов казку,

І я її не зрадив ні на мить.

Нам випало пройти життя стежками,

Напитись ніжності з джерел землі.

Люблю в тобі і палкість вечорами,

І пристрасність у вранішній імлі,

І всю тебе, до крапельки, до краю,

До самого глибинного зерна.

І двадцять літ потому вірю й знаю,

Що тільки ти мені потрібна,

Ти одна.

Загадкова ти,

Мов казка без закінчення,

Мов серпневий перший зоревій.

Мабуть, тому, що у церкві ми не вінчані,

Повно тайн в твоїй душі палкій.

Я гублюсь в тонких тенетах ребусів,

Йду наосліп майже кожну мить.

Сокровенне приховала недаремно ти –

Щоб мої бажання подражнить.

І мене так вабить мила загадковість.

Без фантазій плин життя нудний.

Відгадаю все, бо в снах моїх казкових

Тільки образ неповторний твій.

І він горить святково і красиво,

Освітлює всі прагнення душі.

Ми віримо в його звичайне диво,

Як вірять трави в весняні дощі.

Ти посміхнулась, тихо притулилась…

Природний жест, а в нім загадка є.

І знову серце радісно забилось.

Яка ж ти люба, сонечко моє.

Сидимо на терасі. Над нами бджола

Пролетіла – відстала від рою.

Ми святкуємо тут, а у когось – діла,

Як то кажуть, нема їм спокою.

Ти нестримна така, мов тяжіння земне.

І бентежиш, і звеш, і палаєш.

Як завжди, тихо з розуму зводиш мене,

А в коханні так швидко згораєш.

Вечоріє… І сонце сідає за гай.

Загоряються в небі вогні кольорові.

Хай минають літа, але, мила, ти знай,

Що немає нічого сильніш від любові.

Після мряки й дощів повернулась зима.

Над снігами піднявся яскравий солярис.

А в душі моїй пауз затемнень нема:

Я з тобою і в дощ, і в морози кохаюсь.

І люблю, і любитиму я попри все,

Наді мною земні катаклізми не владні.

Хай негоду мені день новий принесе –

Він нічого не змінить у нашім коханні.

Українська поезія про кохання – розмаїття почуттів любові.

Поезія – це мовне мистецтво, яке здатне передавати переживання, емоції та почуття талановито підібраними епітетами, метафорами та римами.

Сучасна українська поезія, ясна річ, значно різниться з поезією, яка була десятки років тому, проте її краса й глибина почуттів також вражає своєю силою і неповторністю. Вона спроможна викликати різні емоції, зачарувати, надихнути, підбадьорити, заспокоїти людину й навіть зцілити душу. Поезія здатна зачепити глибинні струни нашої душі, залишаючи після себе тільки позитивні емоції, закарбовуючи в серці та в пам’яті найкращі спогади.

Любовна поезія – це передусім краса людських почуттів. Про любов було написано дуже багато творів, пісень і віршів, але, незважаючи на це, всі вони унікальні та неповторні, оскільки кожна людина виражає свою любов і почуття по-різному, своїми словами й метафорами. Крім того, любов — поняття багатогранне, описати її декількома словами зовсім непросто. Сучасна поезія про кохання проникає в саме серце й дарує частинки тепла та любові, якими так щедро діляться зі своїми читачами поети.

Українська поезія про кохання – це дуже зворушливі, чуттєві та теплі твори з глибинним сенсом. Вони захоплюють, зачаровують і закохують у себе поціновувачів художнього слова й щирих почуттів. Напевно, тільки вірші спроможні в повній мірі показати, наскільки сильно й щиро здатна кохати людина.

Поезія – це краса слова, велика гама почуттів, а також цінна спадщина українського народу, яка й через десятки років буде такою ж неперевершеною для сприйняття.

Сподобались книги Олександра Високого?