Твори

Вірші Олександра Високого

«Кохану людину треба бачити не очима, а серцем», – так вважає Олександр Високий. Поет наголошує, що його вірші – це спроба закарбувати на папері безмежний світ наших почуттів, і сподівається, що «світло любові, ніжне й чарівне, не залишиться непоміченим читачами…» Вашій увазі пропонуються поезії українською мовою, частина яких перекладена англійською.

Мені завжди

Твоєї ніжності бракує…

Коли, буває,

Відстань розділяє нас –

В краю далекому

Лише про те жалкую,

Що почуттів твоїх

Не взяв я про запас.

За нескінченною

Тягнучкою дороги

Я чую голос твій

І шепіт рідних нив…

І де б не був я –

Поспішаю до порога,

Де я тобі, кохана,

Серце залишив.

Промінь сонця пестить твої щоки,

Ти вві сні жадана, чарівна…

Знову я кохаю тебе, доки

Є в мені ще сила вогняна.

Ти мені колись подарувала

Найдорожче – почуття свої.

І про те лиш синє небо знало,

Квіти в полі й весняні гаї.

Як приємно серцем відчувати

Відданість безмежну і палку.

Як прекрасно все життя кохати

Жінку, повну ніжності таку.

З кохання починається життя.

Ми всі розпочалися із любові.

Коли у скроні б’є її гаряча повінь,

Ми забуваємо про мінуси буття.

І хай там що – вона понад усе.

І ти про це, кохана, добре знаєш,

Коли мене в обіймах зігріваєш,

Нас човен пристрасті вперед несе.

І вже не зупинити жодну мить,

Напругу почуттів не подолати.

Який то привілей – тебе кохати,

І як прекрасно тим коханням жить

Я принес полевые ромашки.

Ты мне:

«Праздник сегодня?

Какой?»

Видно, я допускаю промашки,

Раз вопрос возникает такой.

Я исправлюсь.

Но в этом букете

Ты почувствуй полей аромат.

В нем такое горячее лето…

В этом точно не я виноват.

Я исправлюсь.

Прости, если можешь.

Нестабильность – лишь временный штрих.

Я у ног твоих, как подорожник.

А ромашки…

Ты любишь ведь их?

Ти відчинила вперше нам двері

У яскравий світ.

В ньому веселки і акварелі –

Враження нові.

Творче натхнення дарує нам кожен

Неповторний день.

Ти нам як мати, школо художня,

Любимо тебе!

Пр.

Державна художня школа –

Навчань і розваги час.

Заквітчана і святкова,

Гостинно стрічає нас.

До тебе приходим і знаєм,

Що тут ми родина одна,

В якій ми щасливо зростаєм,

І кращої в світі нема.

Мудрості вчитись, красно творити –

Маєм заповіт.

Всі ми насправді талановиті,

Розмалюєм світ.

Ми не полишим шлях свій ніколи,

Рухаймось вперед.

Ти нам як мати, зоряна школо,

Любимо тебе!

Українська поезія про кохання – розмаїття почуттів любові.

Поезія – це мовне мистецтво, яке здатне передавати переживання, емоції та почуття талановито підібраними епітетами, метафорами та римами.

Сучасна українська поезія, ясна річ, значно різниться з поезією, яка була десятки років тому, проте її краса й глибина почуттів також вражає своєю силою і неповторністю. Вона спроможна викликати різні емоції, зачарувати, надихнути, підбадьорити, заспокоїти людину й навіть зцілити душу. Поезія здатна зачепити глибинні струни нашої душі, залишаючи після себе тільки позитивні емоції, закарбовуючи в серці та в пам’яті найкращі спогади.

Любовна поезія – це передусім краса людських почуттів. Про любов було написано дуже багато творів, пісень і віршів, але, незважаючи на це, всі вони унікальні та неповторні, оскільки кожна людина виражає свою любов і почуття по-різному, своїми словами й метафорами. Крім того, любов — поняття багатогранне, описати її декількома словами зовсім непросто. Сучасна поезія про кохання проникає в саме серце й дарує частинки тепла та любові, якими так щедро діляться зі своїми читачами поети.

Українська поезія про кохання – це дуже зворушливі, чуттєві та теплі твори з глибинним сенсом. Вони захоплюють, зачаровують і закохують у себе поціновувачів художнього слова й щирих почуттів. Напевно, тільки вірші спроможні в повній мірі показати, наскільки сильно й щиро здатна кохати людина.

Поезія – це краса слова, велика гама почуттів, а також цінна спадщина українського народу, яка й через десятки років буде такою ж неперевершеною для сприйняття.

Сподобались книги Олександра Високого?