Твори

Вірші Олександра Високого

«Кохану людину треба бачити не очима, а серцем», – так вважає Олександр Високий. Поет наголошує, що його вірші – це спроба закарбувати на папері безмежний світ наших почуттів, і сподівається, що «світло любові, ніжне й чарівне, не залишиться непоміченим читачами…» Вашій увазі пропонуються поезії українською мовою, частина яких перекладена англійською.

Є в житті момент для оптимізму:

Сходить сонце – вирушаю в сад,

Де у променях, схвильовані і ніжні,

Квіти, що садила ти, стоять.

Ти оберігала їх, плекала…

І тепер – невже дива ще є? –

Погляд їх, тривожний і ласкавий,

Серце зачаровує моє.

Квіти ці зірвати? Ні, не можу.

А вітрець непроханий скубе…

Тріпотіння пелюсток тривожне

Так мені нагадує тебе.

Мені завжди

Твоєї ніжності бракує…

Коли, буває,

Відстань розділяє нас –

В краю далекому

Лише про те жалкую,

Що почуттів твоїх

Не взяв я про запас.

І за стомильною

Тягнучкою дороги

Я чую голос твій

І шепіт рідних нив…

І де б не був я –

Поспішаю до порога,

Де я тобі, кохана,

Серце залишив.

Образ твій вигадувать не стану,

Ти мені потрібна без прикрас.

Я тебе, чарівну і жадану,

Так кохаю, наче в перший раз.

Ти прийшла, здається, просто з Неба,

Водночас на щастя й… на біду,

Бо з моменту зустрічі – від тебе

Я очей своїх не відведу.

Ти мене привабила й згубила,

Наче сонця променем здаля…

Падаю, мов яблуко дозріле,

На твоє смарагдове гілля.

Я вже не можу жити без страждання,

Без ніжних слів, без дотику долонь.

Колись іскринка нашого кохання

Переросла в негаснучий вогонь.

І він горить святково і красиво,

Освітлює всі прагнення душі.

Ми віримо в його звичайне диво,

Як вірять трави в весняні дощі.

Ти посміхнулась, тихо притулилась…

Природний жест, а в нім загадка є.

І знову серце радісно забилось.

Яка ж ти люба, сонечко моє.

І знову приходить весна,

На вітах бруньки набухають.

В саду снігова білизна

Поволі сіріє й зникає.

Я березень ранній люблю,

Бо в пору цю, повну туману,

Зустрінув я долю свою –

Єдину і вірну кохану.

На стежках – озерця води,

В’ють гнізда рухливі синиці.

Любове, ти будеш завжди,

Як білі на небі зірниці.

Все довкола зеленіє, квітне.

Синє небо, голоси птахів.

А мені, кохана, ще помітно,

Як змінилась ти впродовж цих днів.

Стала ти чутливою такою

І сприймаєш близько всі слова.

Це буває кожний раз весною,

Коли все в природі ожива.

Намагаюсь я уважним бути,

Все, що забажаєш лиш, роблю,

Щоб ти знов і знов могла відчути,

Як тебе всім серцем я люблю.

Українська поезія про кохання – розмаїття почуттів любові.

Поезія – це мовне мистецтво, яке здатне передавати переживання, емоції та почуття талановито підібраними епітетами, метафорами та римами.

Сучасна українська поезія, ясна річ, значно різниться з поезією, яка була десятки років тому, проте її краса й глибина почуттів також вражає своєю силою і неповторністю. Вона спроможна викликати різні емоції, зачарувати, надихнути, підбадьорити, заспокоїти людину й навіть зцілити душу. Поезія здатна зачепити глибинні струни нашої душі, залишаючи після себе тільки позитивні емоції, закарбовуючи в серці та в пам’яті найкращі спогади.

Любовна поезія – це передусім краса людських почуттів. Про любов було написано дуже багато творів, пісень і віршів, але, незважаючи на це, всі вони унікальні та неповторні, оскільки кожна людина виражає свою любов і почуття по-різному, своїми словами й метафорами. Крім того, любов — поняття багатогранне, описати її декількома словами зовсім непросто. Сучасна поезія про кохання проникає в саме серце й дарує частинки тепла та любові, якими так щедро діляться зі своїми читачами поети.

Українська поезія про кохання – це дуже зворушливі, чуттєві та теплі твори з глибинним сенсом. Вони захоплюють, зачаровують і закохують у себе поціновувачів художнього слова й щирих почуттів. Напевно, тільки вірші спроможні в повній мірі показати, наскільки сильно й щиро здатна кохати людина.

Поезія – це краса слова, велика гама почуттів, а також цінна спадщина українського народу, яка й через десятки років буде такою ж неперевершеною для сприйняття.

Сподобались книги Олександра Високого?