«Кохану людину треба бачити не очима, а серцем», – так вважає Олександр Високий. Поет наголошує, що його вірші – це спроба закарбувати на папері безмежний світ наших почуттів, і сподівається, що «світло любові, ніжне й чарівне, не залишиться непоміченим читачами…» Вашій увазі пропонуються поезії українською мовою, частина яких перекладена англійською.
Натхнення приходить щомиті,
Оскільки весна надворі,
І зранку вже, росами вмиті,
Розкрилися квіти твої.
Їх щирість, дитяча й побожна,
Наснаги мені додає,
І зрадити їх я не можу,
Як вірне кохання твоє
Вони твоїм поглядом милим
Все дивляться в душу мою.
Мене ти навік полюбила,
І я тебе дуже люблю.
Без страждань кохання не буває.
Почуття – це біль, та головне:
Хто сердечні муки відчуває,
Той насправді в світі цім живе.
Ну яке життя без поцілунків,
Без гарячих дотиків твоїх,
Без сердець, що знову поруч, стуків
І без слів солодких і палких?
Чи є щось подібне цим утіхам,
Невгамовній пристрасті твоїй?
Ти мені прошепотіла тихо:
«Милий мій, навіки милий мій»
Ти поклала долоні на плечі,
Притулилась і просто мовчала.
Так було вже, було… І, до речі,
Кожний раз це мене хвилювало.
Ані слова, а як стука серце,
Як душа захлинається наче:
То від ніжного щему сміється,
То від щастя безмежного плаче.
Ми тотожні в своєму коханні.
Ти на плечі поклала долоні,
Притулилась, завмерла в чеканні,
В почуттєвім солодкім полоні.
Я в руках півонії тримаю,
Відчуваю ніжне їх тепло.
Чи у вас в житті таке буває?
А у мене вже не раз було.
Квіти зігрівають мою душу,
Мов живі створіння чарівні.
Тому я зізнатись чесно мушу,
Що без них так важко жить мені.
І коли я повертаюсь знову
Із шляхів далеких і близьких,
То насамперед іду обов’язково
До малих улюбленців своїх.
У травні буває спокійна
І повна чарівності мить,
Коли все квітуче довкілля
В задумі величній стоїть.
Неначе всі болі стихають,
А сни добігають кінця.
О, як в мить цю ніжно кохають,
Як любляться юні серця.
І хай наближаються зливи,
І грози вже чути, проте
Ми знаємо: щастя можливе,
Коли так природа цвіте.
Нарциси світло-жовті, золотаві
Лише весною ранньою цвітуть.
Вони такі тендітні і яскраві,
Передають душі твоєї суть.
Дивлюсь на їх чарівність і питаю:
Навіщо їх Господь колись створив?
І сам собі на те відповідаю –
Щоб я нарциси, як тебе, любив.
І щоб щороку ранньою весною
Ці квіти світло-жовті, запашні
Нас огортали ніжною любов’ю
І дарували миті чарівні.
Поезія – це мовне мистецтво, яке здатне передавати переживання, емоції та почуття талановито підібраними епітетами, метафорами та римами.
Сучасна українська поезія, ясна річ, значно різниться з поезією, яка була десятки років тому, проте її краса й глибина почуттів також вражає своєю силою і неповторністю. Вона спроможна викликати різні емоції, зачарувати, надихнути, підбадьорити, заспокоїти людину й навіть зцілити душу. Поезія здатна зачепити глибинні струни нашої душі, залишаючи після себе тільки позитивні емоції, закарбовуючи в серці та в пам’яті найкращі спогади.
Любовна поезія – це передусім краса людських почуттів. Про любов було написано дуже багато творів, пісень і віршів, але, незважаючи на це, всі вони унікальні та неповторні, оскільки кожна людина виражає свою любов і почуття по-різному, своїми словами й метафорами. Крім того, любов — поняття багатогранне, описати її декількома словами зовсім непросто. Сучасна поезія про кохання проникає в саме серце й дарує частинки тепла та любові, якими так щедро діляться зі своїми читачами поети.
Українська поезія про кохання – це дуже зворушливі, чуттєві та теплі твори з глибинним сенсом. Вони захоплюють, зачаровують і закохують у себе поціновувачів художнього слова й щирих почуттів. Напевно, тільки вірші спроможні в повній мірі показати, наскільки сильно й щиро здатна кохати людина.
Поезія – це краса слова, велика гама почуттів, а також цінна спадщина українського народу, яка й через десятки років буде такою ж неперевершеною для сприйняття.