Твори

Вірші Олександра Високого

«Кохану людину треба бачити не очима, а серцем», – так вважає Олександр Високий. Поет наголошує, що його вірші – це спроба закарбувати на папері безмежний світ наших почуттів, і сподівається, що «світло любові, ніжне й чарівне, не залишиться непоміченим читачами…» Вашій увазі пропонуються поезії українською мовою, частина яких перекладена англійською.

Я в полоні очей твоїх ніжних

І волосся, що хвилею б’є,

І обіймів, і дотиків грішних,

І всього, що в тобі тільки є.

Поступово ти з розуму зводиш,

І, сп’янілого, п’єш мене, п’єш…

Ти всю пристрасть жіночої вроди –

Навіть більше! – мені віддаєш.

Не скоритись тобі вже не сила.

І рвонуло бажання в мені…

Я прокинувся… майже щасливий,

Що кохався з тобою вві сні.

Все небо в хмарах, котрий день дощі.

Погода, як для січня, своєрідна.

Мені ж твоє кохання так потрібне,

Воно, мов сонце, у моїй душі.

І знову дощ, нема йому кінця,

Ну хоч би десь затримався до ночі.

А я до тебе пригорнутись хочу,

Й почути все, що скажуть нам серця.

Коли ми разом – байдуже нам все:

І хмурий вечір, і в тумані ранок.

Під шум дощу ми тільки ближче станем.

Негода ця нам щастя принесе.

Проміння сонячне лягло в твої долоні,

Його ти пестила тихенько, мов маля.

І я подумав, що так само у полоні

Жіночих чар твоїх перебуваю я.

В полоні поглядів щасливих і тривожних,

В полоні подихів, палких і ніжних рук,

Яким скоряюсь в миті пристрасті побожно

І п’ю із келиха вино солодких мук.

Проміння сонячне лягло в твої долоні,

І я підставив свої руки під твої,

І, притулившись, цілував тебе у скроні,

І шепотів слова зізнання чарівні.

Вересневі замріяні айстри.

Зачарованість днів і ночей.

І чекання, і спогадів настрій.

Спалах ніжності милих очей.

Я тобі їх дарую ще зранку,

Відбираю у лона землі.

І вони віддають наостанок

Відблиск барвів гарячих зорі.

Ти не знаєш, де айстри подіти,

Бо в них сила чарівності є.

Я дарую не лише ці квіти,

А й кохання високе моє.

Ти лицем до квітів пригорнулась

І забулась в них на мить одну.

Бачу, мила, серцем ти відчула

Їх просту й глибинну таїну.

Ти мені сказала: «Як же мило,

Що приніс ці квіти саме ти.

Я давно-давно їх полюбила –

Айстри променисто-золоті…»

І мені вони з дитинства любі.

Все співпало, наче дивні сни…

Ми з тобою стільки літ у шлюбі.

Айстри…

Поєднали нас вони.

В красі осінній є тріумф, і біль, і гріх,

Відлуння почуттів й сердечних мук минущих.

Тому, можливо, так світліють наші душі,

Коли ми входим в ліс, як в храм надій своїх.

Ми входимо у велич гаснучих дібров,

Спокійних кленів, і дубів, й берізок гордих.

І під звучання лісових птахів акордів

Ми особливе щось в серцях відкриєм знов.

І хай це відкриття непевне і бліде,

Але воно прийшло! Ми зрозумієм раптом,

Що, попри біди всі, тоді нам жити варто,

Коли одне – на все життя –

Кохання нас веде.

Українська поезія про кохання – розмаїття почуттів любові.

Поезія – це мовне мистецтво, яке здатне передавати переживання, емоції та почуття талановито підібраними епітетами, метафорами та римами.

Сучасна українська поезія, ясна річ, значно різниться з поезією, яка була десятки років тому, проте її краса й глибина почуттів також вражає своєю силою і неповторністю. Вона спроможна викликати різні емоції, зачарувати, надихнути, підбадьорити, заспокоїти людину й навіть зцілити душу. Поезія здатна зачепити глибинні струни нашої душі, залишаючи після себе тільки позитивні емоції, закарбовуючи в серці та в пам’яті найкращі спогади.

Любовна поезія – це передусім краса людських почуттів. Про любов було написано дуже багато творів, пісень і віршів, але, незважаючи на це, всі вони унікальні та неповторні, оскільки кожна людина виражає свою любов і почуття по-різному, своїми словами й метафорами. Крім того, любов — поняття багатогранне, описати її декількома словами зовсім непросто. Сучасна поезія про кохання проникає в саме серце й дарує частинки тепла та любові, якими так щедро діляться зі своїми читачами поети.

Українська поезія про кохання – це дуже зворушливі, чуттєві та теплі твори з глибинним сенсом. Вони захоплюють, зачаровують і закохують у себе поціновувачів художнього слова й щирих почуттів. Напевно, тільки вірші спроможні в повній мірі показати, наскільки сильно й щиро здатна кохати людина.

Поезія – це краса слова, велика гама почуттів, а також цінна спадщина українського народу, яка й через десятки років буде такою ж неперевершеною для сприйняття.

Сподобались книги Олександра Високого?