«Кохану людину треба бачити не очима, а серцем», – так вважає Олександр Високий. Поет наголошує, що його вірші – це спроба закарбувати на папері безмежний світ наших почуттів, і сподівається, що «світло любові, ніжне й чарівне, не залишиться непоміченим читачами…» Вашій увазі пропонуються поезії українською мовою, частина яких перекладена англійською.
Я в полоні очей твоїх ніжних
І волосся, що хвилею б’є,
І обіймів, і дотиків грішних,
І всього, що в тобі тільки є.
Поступово ти з розуму зводиш,
І, сп’янілого, п’єш мене, п’єш…
Ти всю пристрасть жіночої вроди –
Навіть більше! – мені віддаєш.
Не скоритись тобі вже не сила.
І рвонуло бажання в мені…
Я прокинувся… майже щасливий,
Що кохався з тобою вві сні.
Все небо в хмарах, котрий день дощі.
Погода, як для січня, своєрідна.
Мені ж твоє кохання так потрібне,
Воно, мов сонце, у моїй душі.
І знову дощ, нема йому кінця,
Ну хоч би десь затримався до ночі.
А я до тебе пригорнутись хочу,
Й почути все, що скажуть нам серця.
Коли ми разом – байдуже нам все:
І хмурий вечір, і в тумані ранок.
Під шум дощу ми тільки ближче станем.
Негода ця нам щастя принесе.
Проміння сонячне лягло в твої долоні,
Його ти пестила тихенько, мов маля.
І я подумав, що так само у полоні
Жіночих чар твоїх перебуваю я.
В полоні поглядів щасливих і тривожних,
В полоні подихів, палких і ніжних рук,
Яким скоряюсь в миті пристрасті побожно
І п’ю із келиха вино солодких мук.
Проміння сонячне лягло в твої долоні,
І я підставив свої руки під твої,
І, притулившись, цілував тебе у скроні,
І шепотів слова зізнання чарівні.
Вересневі замріяні айстри.
Зачарованість днів і ночей.
І чекання, і спогадів настрій.
Спалах ніжності милих очей.
Я тобі їх дарую ще зранку,
Відбираю у лона землі.
І вони віддають наостанок
Відблиск барвів гарячих зорі.
Ти не знаєш, де айстри подіти,
Бо в них сила чарівності є.
Я дарую не лише ці квіти,
А й кохання високе моє.
Ти лицем до квітів пригорнулась
І забулась в них на мить одну.
Бачу, мила, серцем ти відчула
Їх просту й глибинну таїну.
Ти мені сказала: «Як же мило,
Що приніс ці квіти саме ти.
Я давно-давно їх полюбила –
Айстри променисто-золоті…»
І мені вони з дитинства любі.
Все співпало, наче дивні сни…
Ми з тобою стільки літ у шлюбі.
Айстри…
Поєднали нас вони.
В красі осінній є тріумф, і біль, і гріх,
Відлуння почуттів й сердечних мук минущих.
Тому, можливо, так світліють наші душі,
Коли ми входим в ліс, як в храм надій своїх.
Ми входимо у велич гаснучих дібров,
Спокійних кленів, і дубів, й берізок гордих.
І під звучання лісових птахів акордів
Ми особливе щось в серцях відкриєм знов.
І хай це відкриття непевне і бліде,
Але воно прийшло! Ми зрозумієм раптом,
Що, попри біди всі, тоді нам жити варто,
Коли одне – на все життя –
Кохання нас веде.
Поезія – це мовне мистецтво, яке здатне передавати переживання, емоції та почуття талановито підібраними епітетами, метафорами та римами.
Сучасна українська поезія, ясна річ, значно різниться з поезією, яка була десятки років тому, проте її краса й глибина почуттів також вражає своєю силою і неповторністю. Вона спроможна викликати різні емоції, зачарувати, надихнути, підбадьорити, заспокоїти людину й навіть зцілити душу. Поезія здатна зачепити глибинні струни нашої душі, залишаючи після себе тільки позитивні емоції, закарбовуючи в серці та в пам’яті найкращі спогади.
Любовна поезія – це передусім краса людських почуттів. Про любов було написано дуже багато творів, пісень і віршів, але, незважаючи на це, всі вони унікальні та неповторні, оскільки кожна людина виражає свою любов і почуття по-різному, своїми словами й метафорами. Крім того, любов — поняття багатогранне, описати її декількома словами зовсім непросто. Сучасна поезія про кохання проникає в саме серце й дарує частинки тепла та любові, якими так щедро діляться зі своїми читачами поети.
Українська поезія про кохання – це дуже зворушливі, чуттєві та теплі твори з глибинним сенсом. Вони захоплюють, зачаровують і закохують у себе поціновувачів художнього слова й щирих почуттів. Напевно, тільки вірші спроможні в повній мірі показати, наскільки сильно й щиро здатна кохати людина.
Поезія – це краса слова, велика гама почуттів, а також цінна спадщина українського народу, яка й через десятки років буде такою ж неперевершеною для сприйняття.